Аналіз розгляду судом справ про позбавлення та поновлення батьківських прав

На виконання плану роботи суду на І півріччя 2024 року консультантами суду Крук Л.А. та Ляховською М.П. проведено узагальнення за результатами розгляду справ про позбавлення та поновлення батьківських прав.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У статті 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка на підставі положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, під час вирішення питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв’язку з необхідністю виїхати за межі країни, в якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідачами у справах про позбавлення батьківських прав є один з батьків або обидва батьки дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні кримінального правопорушення батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо). 

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.

Також згідно частини 2 статті 258 та частини 2 статті 262 СК України баба, дід, сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних осіб (внуків тощо) до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до положень статті 19 СК України участь органу опіки та піклування при розгляді справ щодо позбавлення та поновлення батьківських прав є обов'язковою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

У переважній більшості випадків надаються висновки про доцільність позбавлення батьківських прав, з урахуванням яких виносилися рішення про задоволення позову та позбавлення батьківських прав.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя, у тому числі щодо позбавлення батьківських прав одного або обох її батьків.

Згідно статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї; дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Матеріали узагальнення свідчать, що не в усіх справах про позбавлення батьківських прав можливо з’ясувати думку дитини з огляду на її вік, рівень розвитку, стан здоров’я та емоційний стан.

У 2023 році до суду подано 33 позовних заяв про позбавлення батьківських прав, що складає 2,3% від усіх поданих позовних заяв у цивільному судочинстві, у 2022 році – 15, що складає 1,4%.

У 2023 році в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебувало на розгляді 37 цивільних справ про позбавлення батьківських прав, з яких 27 надійшли у звітному періоді. Судом розглянуто по суті 25 справ, з них в 11 (44%) справах з ухваленням заочного рішення, з яких 23 (92%) із ухваленням рішення про задоволення позовних вимог, в 1 (4%) справі відмовлено у задоволенні позову, 1 (4%) справу передано за підсудністю до іншого суду. 12 справ на кінець звітного періоду не розглянуті.

У 2022 році в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебувало на розгляді 24 цивільних справ про позбавлення батьківських прав, з яких 15 надійшли у звітному періоді. Судом розглянуто по суті 14 справ, з яких 12 (85,71%) із ухваленням рішення, з них в 6 (42,86%) справах з ухваленням заочного рішення, 10 (71,43%) з яких про задоволення позовних вимог, у 2 (14,29%) справах відмовлено у задоволенні позову, 1 (7,14%) справу передано за підсудністю до іншого суду, в 1 (7,14%) справі винесено ухвалу про залишення заяви без розгляду. 10 справ на кінець звітного періоду не розглянуті.

У 2022 році до суду подано 1 позовну заяву про поновлення батьківських прав, по якій ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. У 2023 році таких заяв не надходило.

Проблемним питанням при розгляді справ про позбавлення батьківських прав є неявка відповідачів у судові засідання, про що свідчить кількісний показник заочних рішень.

Також проблемним процесуальним питанням при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав (у зв’язку з необхідністю отримання письмових висновків органу опіки та піклування щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав) є дотримання строків розгляду справи, оскільки статтями 251, 252 ЦПК України не передбачена можливість зупинення провадження у справі до надходження до суду відповідного висновку.

Відповідно до частини 2 статті 166 СК, особа, позбавлена батьківських прав, не
звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Відповідно до частини 3 статті 166 СК при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до положень статті 180 Сімейного Кодексу України на батьків покладений обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно вимог частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, що підлягають стягненню, суд враховує, що відповідач є здоровою працездатною людиною, інформацію про наявність чи відсутність на його утриманні інших неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не надав, тому суд дійшов висновку, що відповідач повинен надавати матеріальну допомогу на утримання свого неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця.

Згідно з статтею 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Тому, аліменти на дитину необхідно стягувати починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

У справі № 128/857/21 рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22.12.2022 відмовлено у задоволенні позову, оскільки це суперечило інтересам дитини, незважаючи на наявність висновку органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. При вирішенні справи відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав.         Доводи позивача про те, що відповідач не піклується про сина, участі у його вихованні не приймає, не цікавиться його життям, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення батьківських прав щодо сина, оскільки судом встановлено, що відповідач хоче піклуватися про сина, проявляти турботу та бажає брати участь у його вихованні. Суд дійшов висновку, що незважаючи на доводи позивача, якими вона обґрунтовує доцільність позбавлення батьківських прав, наведені нею аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У справі № 128/1142/23 заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03.07.2023 задоволено позов. Суд вважає встановленим, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню дитини, зокрема не бере участі у вихованні та утриманні дитини, її лікуванні, не цікавився життям доньки, не підтримує зв'язку з нею, жодним чином не цікавиться її навчанням, розвитком та досягненнями, не приділяє їй належної батьківської любові та уваги, не відвідує шкільні та позашкільні заходи. В даній справі відповідач до судового засідання взагалі не з’явився, проти позову не заперечував, обставин, викладених у позовній заяві, не спростував. Суд також взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Суд прийшов до висновку, що існують достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини та такий захід відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Одночасно суд ухвалив стягувати з відповідача позивача аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Консультанти суду Лілія КРУК, Марина ЛЯХОВСЬКА