Неприпустимі обмеження

  Принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони їх матеріального забезпечення від скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 17 березня 2015 року №21-37а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

ПОСТАНОВА

17 березня 2015 року м.Київ №21-371а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Кривенка В.В., 

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 11 до управління Пенсійного фонду в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року Особа 11 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати неправомірною відмову управління ПФ у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1.01.2012 на підставі ст.129 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI та довідок Апеляційного суду Донецької області від 11.07.2013; зобов’язати відповідача провести їй перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі ст.129 закону №2453-VI з 1.01.2012 з урахуванням проведених виплат без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та сплатити суму різниці виплаченого та такого, що підлягаэ сплаті розміру щомісячного довічного грошового утримання згідно з наданими довідками про зарплату.

Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя Донецької області постановою від 29.10.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2013, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 27.03.2014 рішення апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції змінив, зобов’язавши управління ПФ провести Особі 11 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 21.08.2013. У решті постанову залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про право позивача на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання у зв’язку зі зміною порядку оплати праці працюючих суддів після набрання чинності ст.129 закону №2453-VI (з 1.01.2012). Однак такий перерахунок, на думку касаційного суду, має здійснюватися з дати звернення Особи 11 до управління ПФ по відповідний перерахунок (з 21.08.2013), а не з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів. Крім того, касаційний суд дійшов висновку, що з огляду на положення чинної на час звернення Особи 11 до управління ПФ редакції ч.3 ст.138 закону №2453-VI довічне грошове утримання позивачу має виплачуватись у розмірі 80% грошового утримання працюючого судді, а не 88%, як було встановлено раніше.

У заяві про перегляд судових рішень ВС Особа 11, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом ст.129, ч.3 ст.138 закону №2453-VI, просить ухвалу ВАС від 27.03.2014 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обгрунтування заяви додала рішення ВАС від 29, 30 січня, 13, 18, 19 лютого, 27 березня, 3 квітня 2014 року (№№К/800/27459/13, К/800/58985/13, К/800/56778/13, К/9991/80389/12, К/800/20682/13, К/800/1903/14, К/800/20638/13 відповідно), в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відсотковий розмір довічного грошового утримання, який було визначено суддям (залежно від суддівського стажу) на момент їх звільнення з посади, не може змінюватись, тому і перерахунок такого грошового утримання у зв’язку зі зміною системи оплати праці суддів відповідно до ст.129 закону №2453-VI має проводитися, виходячи із цього розміру. При цьому право на такий перерахунок виникає з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів, тобто з дати набрання чинності зазначеною статтею закону №2453-VI — з 1.01.2012.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.129, ч.3 ст.138 закону №2453-VI.

Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить з такого.

Частиною 1 ст.126 Конституції визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до п.8 ч.4 ст.47 закону №2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним і соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією гарантій незалежності судді (ч.6 ст.47).

Суди встановили, що Особа 11 працювала на посаді судді Апеляційного суду Донецької області. Наказом голови цього суду від 10.11.2010 №402 на підставі Постанови ВР від 7.10.2010 була звільнена у відставку, має стаж роботи суддею понад 24 роки, перебуває на обліку в управлінні ПФ. На підставі ст.43 закону «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-XII, чинної на час відставки Особи 11, їй призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% грошового утримання судді.

За правилами ч.4 зазначеної статті закону №2862-XII, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менш ніж 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не більш ніж до 90% заробітку судді.

Наведене правило було закріплене й у ст.138 закону №2453-VІ, згідно з ч.3 якої в редакції, чинній до 1.10.2011, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не більш ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

1.01.2012 введено в дію ст.129 закону №2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов’язані із суддівською винагородою. У зв’язку із чим у серпні 2013 року Особа 11 звернулася до управління ПФ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Апеляційного суду Донецької області від 11.07.2013 №336 починаючи з 1.01.2012. Листом від 21.08.2013 №103-Т-22-01-15 управління ПФ у здійсненні перерахунку відмовило.

Частиною 3 ст.138 закону №2453-VІ у редакції закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8.07.2011 №3668-VI (набрав чинності з 1.10.2011), чинною на час виникнення спірних відносин, передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1.01.2011 — страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

У ч.5 указаної норми закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», припиняється. На цей період призначається й виплачується пенсія відповідно до закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФ за рахунок коштів державного бюджету.

Конституційний Суд рішенням від 3.06.2013 №3-рп/2013 ч.3, перше, друге, третє речення ч.5 ст.138 закону №2453-VI в редакції закону №3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними).

У зазначеному рішенні Конституційний Суд указав на те, що законом №3668-VI змінено визначений законом №2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, закон №3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання та його максимальний розмір, і скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд урахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, 1.12.2004 №19-рп/2004, 11.10.2005 №8-рп/2005, 18.06.2007 №4-рп/2007, 22.05.2008 №10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя й незалежності працюючих суддів і дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності й неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.98, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам — членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 №(2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (п.54).

Таким чином, з моменту ухвалення рішення КС від 3.06.2013 №3-рп/2013 підлягає застосуванню ч.3 ст.138 закону №2453-VI в редакції до змін, унесених законом №3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абз.3 п.8 рішення КС від 3.06.2013 №3-рп/2013, неправильно застосував ч.3 ст.138 закону №2453-VI в редакції до змін, унесених законом №3668-VI, позбавивши тим самим позивача права на збільшення на 8% розміру довічного грошового утримання.

Крім того, суд касаційної інстанції, вказавши на виникнення в позивача права на перерахунок довічного грошового утримання з часу звернення останньої до управління ПФ з відповідною заявою, помилково визначив такою датою 21.08.2013, а не 8.08.2013, коли, як установили суди першої та апеляційної інстанції, така заява була подана.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала ВАС від 27.03.2014 відповідно до ч.2 ст.243 КАС підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 11 задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 27.03.2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.

Джерело: http://vnm.vn.court.gov.ua/sud0232/171214/